Platform for Peace and Humanity
Українська програма
Українська програма відповідає на нагальну потребу в зборі та збереженні інформації від жертв і свідків злочинів, скоєних в Україні, бере участь у зусиллях щодо притягнення винних до відповідальності через судові процеси на основі універсальної юрисдикції та надає аналізи звинувачень у міжнародних злочинах.
Робота програми
Робота з українською громадою в Чехії та Словаччині
Наші інформаційні заходи призначені для української громади, щоб пояснити юридичні можливості для досягнення справедливості на національному рівні (у Чехії та Словаччині) та на міжнародному рівні щодо злочинів, скоєних в Україні.
Збір інформації від жертв та свідків злочинів в Україні
Програма збирає та зберігає інформацію від жертв і свідків для подальших національних та міжнародних проваджень.
Кримінальні скарги на основі універсальної юрисдикції в Чехії та Словаччині щодо злочинів, скоєних в Україні
Програма передає досьє щодо злочинів, скоєних в Україні, до правоохоронних органів Чехії та Словаччини.
Правова допомога жертвам та постраждалим від злочинів
Програма надає юридичне представництво жертвам та постраждалим, які вирішили подати кримінальні скарги до національних правоохоронних органів, а також представляє їх у міжнародних органах та механізмах.
Розвиток експертизи у Чехії та Словаччині
Програма підготувала детальні посібники для правоохоронних органів Чехії та Словаччини, які слугують інструментом для тлумачення основних міжнародних злочинів у цих країнах.
Безкоштовна правова допомога в Чехії та Словаччині для українських жертв або свідків воєнних злочинів
Поділіться своєю історією
Платформа за мир та людяність надає безкоштовну правову допомогу українським біженцям, які проживають у Чехії та Словаччині та є жертвами або свідками злочинів, скоєних в Україні.
Свідчення та будь-які аудіовізуальні матеріали, надані нам, будуть суворо конфіденційними та використовуватимуться в національних або міжнародних провадженнях за згодою жертв та свідків.
Остання діяльність
Чеські правоохоронні органи неодноразово публічно заявляли про свою відданість розслідуванню та переслідуванню основних міжнародних злочинів, скоєних в Україні. Ми нагадуємо їм про це зобов’язання та залишаємося у розпорядженні чеських правоохоронних органів.
Проти кого спрямована кримінальна скарга?
14 листопада наша організація подала кримінальну скаргу проти російського телеведучого Володимира Соловйова.
Перевірені нами відкриті джерела доводять, що Володимир Соловйов поширював воєнну пропаганду та виправдовував війну. У своїй риториці він, наприклад, заявляв, що українці не є незалежною нацією, відокремленою від росіян, тим самим заперечуючи їхнє право на самовизначення та представляючи війну проти України як «війну за об’єднання», а не як акт агресії.
Інші його висловлювання зображають війну як боротьбу проти «сатанізму», «нацизму» або проти занепадницького «Заходу», який нібито загрожує Росії. Таким чином, Соловйов намагається легітимізувати війну як необхідний засіб для захисту православ’я та так званих «істинних цінностей», або як продовження Великої Вітчизняної війни проти нацистів.
Такі висловлювання мають бути криміналізовані, оскільки, будучи впливовою публічною особою, Соловйов допомагає російській владі здобувати підтримку для продовження та затягування війни.
Чи заборонена воєнна пропаганда за законодавством Словаччини?
Будь-хто, хто підбурює до війни, пропагує війну або іншим чином підтримує воєнну пропаганду, вчиняє злочин «загрози миру» відповідно до статті 417 Кримінального кодексу Словаччини. Окрім самого діяння, необхідно також довести, що винний діяв з наміром порушити мир.
Як можливо, що суди Словаччини мають юрисдикцію щодо дій та висловлювань громадянина Росії?
Певні злочини, такі як воєнні злочини, геноцид чи злочини проти людяності, підпадають під універсальну юрисдикцію, яка дозволяє судам у Словаччині розглядати справи навіть без прив’язки до громадянства злочинця чи жертви. Цей принцип закріплений у статті 5o Кримінального кодексу Словаччини, де зазначено, що окремі злочини можуть переслідуватися за цим законом, навіть якщо вони були скоєні за межами Словацької Республіки іноземцем без постійного місця проживання в Словаччині.
Один із таких злочинів — це «загроза миру». Жодних інших додаткових умов у Кримінальному кодексі чи іншому словацькому законодавстві не передбачено. Словацька Республіка прийняла модель абсолютної універсальної юрисдикції. Тому суди Словаччини мають право здійснювати юрисдикцію щодо Володимира Соловйова по справі, яка стосується його воєнної пропаганди.
Яке покарання може бути призначене?
За злочин «загрози миру» суд може призначити покарання у вигляді позбавлення волі від одного до десяти років. Це покарання може бути збільшене до двадцяти п’яти років або навіть довічного ув’язнення — залежно від обставин справи. Такими обставинами є вчинення злочину у зв’язку з іноземною державою чи агентом, як член небезпечної групи або під час кризової ситуації.
Загалом, Соловйов може бути засуджений навіть до довічного ув’язнення, оскільки ми вважаємо, що він діяв не самостійно, а як член небезпечної групи, яка надавала йому матеріальну, особисту чи фінансову підтримку.
Чи визначено в цій справі потерпілого?
Злочин «загрози миру» не потребує наявності конкретної жертви, оскільки він спрямований проти інтересів міжнародної спільноти. Водночас, щоб посилити нашу позицію, ми подали кримінальну скаргу від імені особи, яка була змушена втекти з України через війну і яка зазнала моральних та матеріальних втрат унаслідок війни, що активно підтримувалася та затягувалася воєнною пропагандою.
Яких подальших подій у справі ми очікуємо?
Словацьке законодавство не дозволяє проведення судового процесу за відсутності обвинуваченого, але за певних умов воно передбачає можливість судового розгляду проти втікача. Отже, кримінальне провадження може бути розпочате, а правоохоронні органи можуть проводити подальше розслідування на досудовій стадії. На цьому етапі словацькі органи влади можуть видати ордер на арешт, який може виконуватися на міжнародному рівні. Ми не очікуємо, що Росія його екстрадує.
Проте, якщо він подорожуватиме до країни, яка виконує ордер, або якщо політична ситуація в Росії зміниться, його можуть притягнути до суду. Незалежно від результату в майбутньому, видання ордера на арешт надсилає чіткий сигнал міжнародній спільноті та іншим потенційним злочинцям: воєнна пропаганда не буде толеруватися.
Про що це подання?
12 серпня 2024 року Платформа подала індивідуальну комунікацію до Комітету ООН з прав людини від імені української жертви, стверджуючи, що Російська Федерація порушує ст. 20(1) Міжнародного пакту про громадянські і політичні права.
У результаті воєнної пропаганди, що призвела до акту агресії та супроводжувала його, постраждала особа, яку ми представляємо, зазнала матеріальної та нематеріальної шкоди і була змушена покинути Україну.
Як міжнародне право реагує на воєнну пропаганду?
Воєнна пропаганда заборонена відповідно до статті 20(1) Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (МПГПП), міжнародного договору, який також забороняє мову ненависті.
Цікаво, що на відміну від інших положень МПГПП, стаття 20 встановлює обов’язкові обмеження свободи слова. Водночас ані МПГПП, ані інші джерела міжнародного права не визначають, що саме є воєнною пропагандою.
Що вважається воєнною пропагандою?
Не всі виступи на підтримку війни є воєнною пропагандою. Такі виступи мають бути публічними, здатними формувати громадську думку та повинні стосуватися незаконної війни.
Заклики до застосування збройної сили відповідно до міжнародного права, тобто коли вони санкціоновані резолюцією Ради Безпеки ООН або здійснені в межах самооборони, не є воєнною пропагандою.
Підготовчі матеріали до МПГПП (Міжнародного пакту про громадянські і політичні права) свідчать, що воєнна пропаганда стосується заяв і висловлювань, які використовували нацистські й фашистські режими у 1930–1940-х роках. Згідно з вироком Міжнародного військового трибуналу в Нюрнберзі:
«У гітлерівській Німеччині пропаганда завжди була чинником підготовки та здійснення актів агресії й навчання німецького населення покірно приймати злочинні плани німецького фашизму… Без пропаганди, заснованої на повному придушенні свободи преси й слова, німецький фашизм не зміг би реалізувати свої агресивні наміри, підготувати ґрунт, а потім здійснити воєнні злочини та злочини проти людяності».
Отже, пропаганда може передувати агресії як форма підготовки та супроводжувати саму війну агресії. Подібна ситуація повторюється й зараз у агресії Російської Федерації проти України.
Яка ситуація з воєнною пропагандою в Російській Федерації?
Воєнна пропаганда в Російській Федерації є давньою проблемою, але особливої інтенсивності вона набула напередодні та під час вторгнення в Україну в лютому 2022 року.
Ця пропагандистська кампанія використовувалася для формування громадської думки на користь війни, підготовки населення Росії до підтримки воєнних дій під приводом захисту національної безпеки та реагування на нібито зовнішні загрози. Вона й досі поширюється, підживлюючи воєнні зусилля та прагнучи здобути суспільну підтримку війни.
Хто є ключовими фігурами, відповідальними за поширення цієї пропаганди?
Поширення воєнної пропаганди в Росії головним чином здійснюється державними посадовцями, політиками та впливовими публічними особами.
Серед найбільш помітних: президент Володимир Путін, спікер Державної думи В’ячеслав Володін, депутати Держдуми Андрій Гурульов, Олексій Журавльов та Євген Федоров, а також Дмитро Пєсков — прессекретар Кремля, і Сергій Лавров — міністр закордонних справ.
Ці особи послідовно просувають наративи, які виправдовують війну, часто подаючи її як оборонний захід проти західної агресії.
Чи можете ви навести приклад того, як російські посадовці подають ці наративи?
Яскравим прикладом є промова президента Володимира Путіна, де він використав історичні паралелі, порівнюючи сучасну ситуацію з вторгненням нацистської Німеччини під час Другої світової війни.
Він наголосив на нібито загрозах, які створює розширення НАТО на схід та мілітаризація України, стверджуючи, що у Росії не було іншого вибору, окрім як розпочати так звану «спеціальну військову операцію», аби захистити своє населення та забезпечити безпеку кордонів.
Цей наратив став ключовим для виправдання вторгнення перед російською громадськістю.
А що щодо інших публічних фігур? Як вони сприяють поширенню цієї пропаганди?
Такі публічні особи, як Володимир Соловйов (відомий телеведучий) та Маргарита Симоньян (головний редактор RT), відіграли значну роль у поширенні воєнної пропаганди.
Наприклад, Соловйов робив провокаційні заяви на державному телебаченні, називаючи Київ «містом нацистів» і представляючи конфлікт як «священну війну проти сатаністів». Аналогічно Дмитро Кисельов, ще один телеведучий, описував цей конфлікт як «битву за очищення України від нацистської хвороби».
Завдяки своїй широкій медійній аудиторії ці особи підсилюють урядові воєнні наративи, забезпечуючи їх поширення серед широких верств населення.
Які правові наслідки російської воєнної пропаганди за міжнародним правом?
Воєнна пропаганда заборонена міжнародним правом, зокрема статтею 20(1) Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (МПГПП).
Російська Федерація, як учасниця МПГПП, юридично зобов’язана запобігати поширенню такої пропаганди. Однак на практиці російський уряд не лише допускав і заохочував ці наративи, а й був одним із головних їхніх авторів, адже жодна з осіб, які поширювали пропаганду, не зазнала юридичної відповідальності.
Це підкреслює значний розрив між міжнародними зобов’язаннями Росії та її внутрішніми діями. Ба більше, ті, хто відкрито висловлювався проти війни, піддаються кримінальному переслідуванню за «поширення неправдивої інформації».
Які дії можна вжити для вирішення цієї проблеми?
Міжнародні органи, такі як Комітет ООН з прав людини, відіграють ключову роль у подальшому розслідуванні цих питань.
Заяви російських державних посадовців і публічних осіб створюють основу для більш комплексного розслідування. Якщо буде встановлено, що Росія порушує свої міжнародні зобов’язання, це може призвести до посилення дипломатичного тиску, запровадження санкцій чи інших заходів для притягнення Росії до відповідальності.
Деякі держави, як-от Словаччина, поширюють застосування принципу універсальної юрисдикції на випадки воєнної пропаганди.
Висновок Комітету ООН з прав людини про те, що в Російській Федерації має місце воєнна пропаганда, може стати ключовим для національних органів у проведенні власних розслідувань і навіть призвести до видачі ордерів на арешт.
Як Комітет ООН з прав людини долучається до таких зусиль?
Комітет ООН з прав людини — це орган, що займається моніторингом виконання МПГПП.
Його контроль включає загальний нагляд шляхом розгляду періодичних звітів держав, а також опрацювання міждержавних і індивідуальних комунікацій (скарг).
Комітет може отримувати індивідуальні комунікації (скарги) від осіб лише в тому випадку, якщо держава-учасниця ратифікувала Факультативний протокол № 1 до МПГПП, який надає Комітету таку компетенцію. Російська Федерація визнала юрисдикцію Комітету з прав людини у 1991 році.
Як Комітет ООН з прав людини може відповісти на індивідуальне повідомлення?
Насамперед Комітет ООН з прав людини розглядає прийнятність комунікації. Він оголошує неприйнятними, зокрема, анонімні звернення, комунікації, які вже перебувають на розгляді іншого міжнародного органу, або скарги, які не були попередньо оскаржені у внутрішніх засобах правового захисту.
Однак вимога щодо використання внутрішніх засобів правового захисту не є абсолютною: заявник не зобов’язаний звертатися до них, якщо вони є невиправдано тривалими, недоступними або неефективними.
Після оцінки прийнятності Комітет переходить до розгляду суті комунікації. Це включає взаємодію з державою-учасницею, якій надається можливість відповісти на звинувачення. Комітет також може запросити додаткову інформацію або докази від заявника.
У результаті, на підставі поданих фактів, Комітет може встановити порушення МПГПП. Водночас рішення Комітету не мають юридично обов’язкової сили, як судові вироки, оскільки Комітет не є судовим органом. Проте його висновки мають значну моральну та політичну вагу й можуть призвести до подальших дій на національному чи міжнародному рівні.
Події
Братислава
БрноЧехія та Словаччина як новий фронт у застосуванні універсальної юрисдикції щодо злочинів, скоєних в Україні
Інформаційна діяльність
Чому інформаційна діяльність у нашій Програмі для України важлива?
Вона налагоджує діалог із людьми, чиє життя було порушене конфліктом та скоєними в ньому воєнними злочинами.
Вона дозволяє жертвам та постраждалим дізнатися про роботу програми та методологію підготовки справ для національних та міжнародних механізмів відповідальності.
Вона сприяє доступу до правосуддя для жертв та постраждалих від злочинів, скоєних в Україні.
